Любов практична

Любовний трикутник – чи не найпопулярніший хід в будь-якому романі. Він, вона і хтось (ще одна вона чи ще один він), хто і є основним осередком конфлікту, таким собі подразником для ревнощів, здогадок-припущень і образ. Третя особа-персонаж, ув’язана в стосунки двох, може бути автором демонізована, розвінчана у своїй протидії, зображена кволою в чуттях чи заздрісною, чи агресивною, чи… Тут уже місце для польоту фантазії, хоча вислід із цього трафунку єдиний: третій(я) зайвий(а). А як визначити того третього? Христина Лукащук у новому романі «Любов практична» обирає на цю роль свою ліричну героїню, від імені якої й веде оповідь. Вона – третя, бо покохала чоловіка одруженого… Ба більше, він не дуже переймається її сум’яттям, спокійно пояснює, що нині йде додому, і не докладає особливих зусиль, щоб зрозуміти, як обурюється вона в душі словом «додому», бо ж дім його – тут, з нею. Чому ж він вертається туди, де все давно вистигло й збайдужіло? Можна, звісно, вдатися до схематизму й пояснити все звичкою, вистояною на роках подружніх стосунків, а можна придивлятися до поведінки чоловіка з позицій досвіду, отриманого жінкою за сприятливих чи несприятливих обставин. Христина Лукащук з невеликого гурту тих авторок, які не ковзають поверхнею, а зазирають в глибину, докопуються до суті, щоб написане не відгонило поспіхом і фантазіями на тему, а опиралося на реальність, ознаки якої спостерігаємо в зображенні поведінки героїв, в описах принад рідного міста, в називанні конкретних подій та їх учасників. Роман Христини Лукащук наповнений життям жінки з добре сформованим характером, з доброю освітою, з мистецькими зацікавленнями, з різноманітними уподобаннями, з вітальною реакцією на позитивні вияви середовища, з чітким розмежуванням «люблю-не люблю», зі стійким розумінням, який він має бути насправді – чоловік у любові.