Атлант розправив плечі. Або - або. Книга друга

Ренд в численних інтерв’ю американській пресі стверджувала: людина повинна жити не заради інших, а передусім ради себе. Авторку звинувачували в егоїзмі та прямолінійності щодо подачі суперечливих ідей її філософії об’єктивізму. Ренд переконувала, що кожен «мусить цілі й цінності відстоювати, боротися за них, позаяк це сутність життєвого процесу». Бурхливі обговорення фундаментальної трилогії, великої «політичної притчі» тривають від 1957 року, з дня першого видання, на ній виросли три покоління американців, мільйони «атлантів» розлетілися по всьому світу. Три частини трилогії названі відповідно до основних законів логіки: «Несуперечність», «Або-або, «А є А». Всі вони містять блискучі світоглядні монологи, вкладені в уста головних героїв Франциско Д’Анконії та Генка Ріардена. Між якими стоїть жінка, в яку обидва закохані, – Даґні Таґґарт. Їхня Країна стрімко летить у прірву: моторошна криза охоплює всі царини людського життя. Псевдовчені наполегливо пропагують: мислення – ілюзія, пошук будь-якого сенсу – абсурд, і зрештою уряд оголошує мораторій на розум. Талановиті підприємці безслідно зникають, кидаючи своє виробництво напризволяще чи знищуючи його. Даґні впевнена, що в країні з’явився таємничий Руйнівник, ціль якого – крах економіки і тотальна деградація людей. Впродовж сотень сторінок книги персонажів і читачів непокоїть одне дивне питання: «Хто такий Джон Ґолт?» Ця книга для власників бізнесу, менеджерів і всіх вибагливих читачів. «Атлант...» Ренд не має чітких часових меж, ніби стоїть поза часом, як і події, які розгортаються на сторінках цієї книжки: реалізм переплітається з містикою та науковою фантастикою, утопія з антиутопією, гротеск із романтизмом, філософія з політекономією. Літературознавець і перекладач Лесь Герасимчук у своєму огляді книжки пише, що сутність творчості Ренд у поверненні до Людини; Айн Ренд як творча особистість концептуально увібрала в себе найвищі художні ідеї від «кінця віку» до постмодернізму. Айн Ренд – (англ. Ayn Rend; Аліса Розенбаум, 1905-1982) – американська письменниця єврейського походження, філософ, яка створила філософську систему об'єктивізму. Почала писати сценарії з восьми років, а пригодницьку прозу – з десяти. Емігрувала в Америку у 1926 році, де працювала помічницею режисера в Голлівуді, потім переїхала до Нью-Йорка, щоб присвятити себе філософії і літературній творчості. Справжня слава до Ренд прийшла після написання антиутопії «Гімн» (1938), водночас на ім'я авторки працювала кіноіндустрія: твори Ренд екранізували в Штатах, в Італії… Амбіції дівчини, яка прагнула підкорити «фабрику мрій» не обмежувалися кіномистецтвом, талант Ренд мав стати «втіленням слави і величі всього світу». Цитата: – То ви думаєте, що гроші – причина зла? – запитав Франциско д’Анконія. – А чи цікавилися ви, що є причиною грошей? Гроші – це інструмент обміну, який не може існувати, якщо не існує благ та людей, які їх створюють. Гроші – матеріальне втілення принципів, якими люди, що хочуть взаємодіяти одне з одними, послуговуються в торгівлі та обміні цінностями. Гроші не є інструментом паразитів, які випрошують ваш продукт слізьми, чи грабіжників, які відбирають його силою. Гроші введені в обіг людьми, які створюють. Чи це те, що ви вважаєте злом? …Аж поки ви не збагнете, що гроші – це корінь усього доброго (або якщо цього не станеться взагалі), ви накликаєте на себе катастрофу. Коли гроші перестають бути інструментом, завдяки якому люди взаємодіють між собою, людина стає інструментом іншої людини. Кров, ридання та зброя – або долари. Робіть свій вибір, іншого немає, бо ваш час збігає. Якби правдою було те, що люди можуть досягти блага, перетворюючи окремих осіб на жертовних тварин, і мене попросили б пожертвувати собою заради істот, які хотіли б вижити ціною моєї крові, якби мене попросили послужити інтересам суспільства, які не збігаються, суперечать моїм власним, або їх уважають вищими за мої, – я б відмовився, я відкинув би це прохання, як наймерзенніше зло, я боровся б із ним усіма доступними мені засобами, я боровся б із усім людством, навіть якби від смерті мене відділяла лише хвилина, я боровся б із повним переконанням праведності моєї боротьби та права істоти жити. Нехай ніхто не зрозуміє мене хибно. Якщо люди, які називають себе громадськістю, переконані, що їхнє благо вимагає жертв, тоді я скажу: хай буде прокляте це благо, мені воно не потрібне!