Божественна комедія

Плід усього життя 'Суворого Данта' (так назвав геніального італійця Пушкін), творіння, яке в епоху середньовіччя стало передвісником Відродження, праця, що стоїть у ряду найбільших досягнень людської думки, — так говорили, говорять і говоритимуть про твір, який сам Данте Аліг'єрі (1265—1321) назвав просто 'комедією', а його нащадки нарекли 'Божественною'. У своєму найграндіознішому витворі в символічно-алегоричній формі поет зобразив драматичну долю людської душі: її загибель у пеклі, переродження в чистилищі, тріумф у раю. З моменту появи 'Божественної комедії' минуло вже понад сім століть, але історики й критики досі не припиняють суперечки про те, що ж це: 'путівник' загробним світом (в уявленні звичайної земної людини) або щось інше, спроба людського генія пізнати непізнаване, знайти раціональне в ірраціональному, показати людям шлях від мороку і скорботи до світла і радості. У будь-якому разі, 'Божественна комедія' — це класика, яка буде жити вічно.