«Дороговкази, радіо і дощ» – есеї молодої письменниці, дружини й мами Надійки Гербіш про життя як мандрівку – до Бога, до ближнього, до себе самої.
Метафора подорожі-автодороги розгортається у книжці в окреслених зовнішних координатах дорожних знаків, музики й дощу. Серед цього антуражу відбувається-снується внутрішнє життя героїні та її радіозв'язок з Богом, Тим, який «вчора, сьогодні і завжди той самий». Та тут і тепер Він звучить у джазових віріаціях Біблії та на крутих віражах доріг, по яких у цьому «шаленому сьогодні» мчать в обидва боки «крилаті дущі авт».
Але в «Дороговказах...» неохопний у своєму «навіки-вічному» часі Він відкривається як Бог саме нашого «сьогодні»: як співчасний з нами.
Уривок тексту
Бажання оновлення відносин з Богом, зміни сірості на розмаїття переповнюють серце при читанні цього твору. Рядки, які не просто спонукають до роздумів, а – до дій. Книга надихатиме тих, хто робить свої перші кроки пошуку Його, і тих, хто вже встиг змучитись в дорозі. Це, однозначно, нова хвиля у християнській прозі. Духовний та душевний вплив її може бути застосований як ефективний інтелектуальний антидепресант. Книга максималістки для максималістів, які так і не змирилися з буденністю і продовжують вірити у Бога сюрпризів і чудес. Тим паче, що слова надії авторки Надійки Гербіш, яку маю честь знати багато років, завжди співзвучні із справами. Пастор Петро Сельський
