Гра у войнушку

Роман, котрий починається на іронічно-реалістичній ноті, раптом перетворюється на абсурдну трагедію, якою є будь-яка справжня війна, зокрема й та, що точиться сьогодні в Україні. На тлі внутрішньої сімейної війни між подружжям Дарчія несподівано розпочинається війна між державами — російсько-грузинська війна 2008 року. І в обох війнах важливу роль відіграє десятирічний син подружжя — Гівіко. У цьому тексті межа між реальним і віртуальним простором просто зникає. Читач сам вирішує, чи герої роману — учасники реального конфлікту, чи персонажі комп’ютерної гри у вóйнушку. Війна в країні та війна у родині — тісно пов’язані історії, що відбуваються у серпні 2008 року в грузинському селищі Сіоні (бюджетний та доступний курорт, в якому люди ховаються від літньої спеки). У романі відкрито два фронти: перший — внутрішня війна у родині Дарчія, та другий — несподівано розпочаті реальні російсько-грузинські військові дії. Роман містить кілька інтерв’ю як з живими, так і неживими предметами, які висловлюють власне ставлення до війни і родини Дарчія. Безліч суб’єктивних суджень допомагають читачеві прийти до одного об'єктивного висновку: коли починається війна, то немає значення, чи військовий ти, чи звичайний громадянин, жива істота або неживий предмет: на жаль, війна всіх і все об’єднує та зрівнює. За сюжетом роману часто зникає межа між дійсністю і віртуальною реальністю. А наприкінці — десятирічний Гівіко вимикає свій комп’ютер і читач опиняється перед вибором. Сприймати те, що сталось, що відбувається і те, що станеться — лише подіями комп’ютерної гри, віртуальною реальністю та уявою дитини? Жорстокою, невблаганною і страшною, та лише уявою. Чи реальними подіями? Це історія матері та дитини, які усе життя грають, але їм у підсумку самим доводиться виступити в ролі іграшки. Баса Джанікашвілі: «У Тбілісі цей текст викликав гарячу полеміку в залі: як міг автор дати в руки грузинської дитини зброю, а дитина ще й вистрілити?! На московській читці в залі веселилися від душі, але запам’яталося, як одна глядачка поскаржилася на фінал: «Шкода, навіщо вони їх постріляли, сиділи би так разом на здоров’я». Всі забули про те , що ця п’єса-роман жодним чином не повинна розглядатися з позицій реалізму. Парадоксальність ситуації, коли сім’я дотримується традицій гостинності у відносинах із противниками на війні — за всіма канонами абсурду вирішується моторошною картиною фіналу. Маячня, змодельована в романі, дуже точно відображає положення, в якому всі ми опинилися».