Капітан Кук у потойбіччі

Роберт Саллівен розгледів у «капітані без жалю і догани» героя античної трагедії – Орфей, хор і взагалі пафосність оповіді не є випадковою примхою постмодерніста (якому нічого не варто отак просто собі взяти й заховати омріяну Венеру від команди дослідників, зчинивши переполох на палубі). Але поет має гострий зір – у неминучому незнанні першопрохідця, у контакті наосліп, у сліпому побаченні з майбутнім трагедія охоче відкладає своє яйце (а, може, оце і є той самий вірус майбутнього?), тоді як упевненість у своєму знанні й перевазі гріє його, наче під теплою шапкою. І, може статись, подивитись у вічі тому василіскові, що врешті вилупиться, той, хто його пригрів, просто не встигне. Але поет дає великому капітану таку можливість – там, у Рарохензі, по той бік. Адже це тільки на початку поеми всім, навіть Джеймсові, здається, що потойбіччя – це дива Південної півкулі, «кубло сирен», незбагненним чином постале посеред Тихого океану. А проте ні, справжнє потойбіччя настає потім, і душа в ньому зазнає випробувань, які можна порівняти зі знайомими морякам самотою, замкненим простором посеред безкраїх обширів, спекою та морозами (адже в бік Південного полюса Кук на «Резолюшені» також плавав), цингою. Переклад отримав підтримку Новозеландської культурної ради. Переклад з англійської, післямова та дизайн обкладинки Ганни Яновської