У часи, коли нічого немає нового під сонцем, а слова для опису вторинної сировини сказані давно, залишається єдиний вихід — конструювати образи в приватний спосіб, перетравлювати дійсність, застосовуючи власні ферменти, виспівувати своїм голосом і танцювати під свої ритми. Таке подибуєш, неполінувавшись прочитати книжку Дмитра Лазуткіна «Колядки і вальси».
«Поезія — тонка матерія. Вона створюється з вітру, з вогню, з деталей і дрібниць. Тут важлива міра власної присутності не тільки у тканині тексту, але й в його поєднанні з оточуючим світом — наскільки ти провідник тепла, наскільки ти органічний — це важливо», — каже Дмитро Лазуткін.
У збірці — тексти різних років, переклади й тексти пісень. Поет розповідає про неї так: «Це книга для тих, хто знає мене як лірика періоду «добрих пісень про поганих дівчат», і водночас — можливість познайомитися з експериментальними поезіями «Бензину» і «Солодощів для плазунів».
