Київські неокласики

Антологія переглядає традиційне уявлення про київських неокласиків як про поетичне «гроно п’ятірне», натомість пропонує ширше поглянути на це знакове для української культури творче угруповання, до якого належали не лише поети, а й прозаїки, літературознавці, критики, перекладачі, мовознавці й видавці, яких об’єднували спільні світоглядно-естетичні переконання, раціоналізм, інтелектуалізм, однакове бачення шляхів розвитку українського письменства. До антології увійшли поезія й художня проза, літературознавчі статті й мемуаристика «київських парнасців», зокрема тексти «неокласиків про неокласиків», написані впродовж 1910—1930-х років, а також деякі тексти пізнішого часу. Окрім творчого доробку «канонічної п’ятірки» (М. Зерова, М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бурґгардта (Юрія Клена)), в книжці представлено праці «шостого у гроні» В. Петрова-Домонтовича, а також маловідомих і нині призабутих учасників неокласичного гурту: М. Могилянського, Б. Якубського, А. Лебедя, М. Новицького, С. Савченка, М. Калиновича, А. Ніковського. Твори неокласиків, уперше зібрані в такому обсязі разом, постають як один суцільний Текст, в якому особливо увиразнюються численні міжтекстові зв’язки й лейтмотиви, поетичні діалоги й теоретичні дискусії.