Льонтом. Дороги і люди

Льонтом – ходити без діла, вештатися, валандатися.  Так  кажуть  у  Великій  Кам’янці,  де  почалася дорога Богдана Ославського. Вона привела його від київських  електричок  через  кубанські  рівнини  й гори  Кавказу,  піски  Кизилкумів  і  Каракумів,  базари Самарканда та Бухари, через Ферганську долину знову до України. З рюкзаком, спанням на узбіччях у наметі й готуванням їжі на газовому пальнику. З радістю приймати дароване, ділитися і довіряти. Разом з тим проза Богдана Ославського – більше ніж опис  побаченого  й  почутого.  Це  спроба  віднайти те  загальнолюдське,  що  єднає  українця  з  узбеком, казаха з киргизом чи грузина з росіянином. Навіть якщо це здається неможливим.