Моя божевільна

Весна тридцять третього року минулого сторіччя. Столичний Харків приголомшений повідомленням про самогубство Петра Хорунжого, яскравого прозаїка й полеміста, літературного лідера свого покоління. Самогубця не залишив ані заповіту, ані записки, але в руках його прийомної доньки опиняється таємний архів письменника,який містить записи, що з надзвичайною точністю прорікають долі близьких йому людей і дають змогу зазирнути далеко в майбутнє. Ці розрізнені, дивні й іноді болісні нотатки, своєрідна містична хронологія епохи, глибоко змінюють життя тих, кому довелося в них зазирнути, - адже «вимислу та гри уяви в них не більше,ніж у приходських книгах, де реєструють дати смерті, хрещення й укладення шлюбів». Водночас ця книга - про кохання, окрім якого жорстокий час нічого не лишає героям, і про те, що не варто довірятись ілюзії, ніби світ навколо нас швидко змінюється.