Негр з 'Нарциса'. Оповісті неспокою. Молодість

«Негр з “Нарциса”» (1897) — це найбільш морський і корабельний роман Джозефа Конрада. Тут можна зазирнути майже у всі частини судна: від матроського кубрика й капітанської каюти до найвищих вітрил і рей на кожній щоглі. Водночас, «Негр» — це роман про людину та про соціальні трансформації, що прискорювалися на межі ХІХ і ХХ століть. Джеймс Вейт, чорношкірий матрос на «Нарцисі» й нібито головний герой цього твору — лише вісь, навколо якої небезпечно закручуються події на судні. «Оповісті неспокою» (1898) — досить неоднорідна збірка оповідань. Тут можна побачити: «Караїн» — малайське оповідання, де вождь племені оповідає історію своєї молодості; «Ідіоти» — коротку історію про спробу жінки захиститися від сексуальних домагань свого чоловіка; «Аванпост прогресу» — оповідання, у якому Конрад уперше дістався до прямої критики бельгійського й, можливо, європейського колоніалізму; «Повернення» — першу і єдину спробу Конрада написати «звичайну» історію про сучасних йому англійців; і «Лагуну» — дещо схожу на «Караїна» малайську оповість. Лейтмотивом збірки є зрада, втеча й відмова виконувати обов’язки. Через це критики у загалом схвальних рецензіях на збірку неодноразово вказували на її надмірну похмурість, однак це не завадило Конраду отримати премію від тижневика «Academy» за «Оповісті» та «Молодість». «Молодість» (1898) — це автобіографічна історія про те, як молодий офіцер на судні у досить дивний спосіб стає капітаном. У цьому оповіданні вперше з’являється Чарлі Марлоу — відомий сьогоднішньому читачу із «Серця пітьми» оповідач найцікавіших і найскладніших конрадівських історій.