Шевченко понад часом

Шевченкова тематика в совєтські часи належала до стратегічно важливих. Провідний революціонер-демократ. Учень і послідовник російських революціонерів-демократів, борець за щасливе майбутнє «в сім’ї вольній, новій»… На такому Шевченкові виховувалисятри-чотири покоління читачів. Порушення цього стереотипу вважали державним злочином і карали за кримінальним кодексом. Поміщену в цій книжці статтю «Остання сльоза» – про один вірш Шевченка – було оцінено у вироку 1973 року як «антирадянську». Автор цієї книжки був порушником ще від початку 60-х років і не зважав на обов’язкові стереотипи. Чи було це боротьбою з накинутим мітом, чи просто ігноруванням його? Радше це було прагнення «не ложними устами сказати правду». Адресат цієї книжки відчує те нове прочитання, яке важко дістається, бо доводиться долати гори узвичаєних поверхових уявлень про великого поета, простих і зручних для політичного використання. Усупереч більшості шевченкознавців, автор прочитує Шевченка як поета органічно релігійного, одержимого пророчим духом.