Старі люди

Тепер, коли Софія Андрухович є незаперечною постаттю в українській літературі, виникає природне бажання мандрівки ad fontes її прози. Читати Софію Андрухович у такому випадку потрібно від перших повістей "Літо Мілени" (2002) та "Старі люди" (2005).

Нема сумніву, що повість "Старі люди" є інтуїтивною відповіддю на вимоги літератури новішої від найновішої. Це проза без індексу: не жіноча, не чоловіча, не юнацька, не стареча, не укладена, не спрощена, не фантастична, не побутова, не любовна, не пригодницька і ще сотні не. Тому, що вона - і,і,і... Вона життєва, наскільки життєвою є література. Настільки ж літературна, наскільки літературним є життя. Чудесна оповідь, якої так бракувало.