Церква на російсько-українському прикордонні. Білгородська єпархія у 1660-х - 1740-х рр.

Проєкт Білгородської єпархії був частиною великих трансформацій Московської Церкви, що мав упорядкувати церковне життя на системі укріплень (Білгородській укріпленій лінії), але творення цієї церковної одиниці не враховувало великий переселенський потік вірян Київської митрополії зі своїми звичаями й особливостями, визначеними реформами митрополита Петра Могили і його наступників. У 1740-х рр. Білгородська єпархія усе ж постає як значний осередок релігійного життя. Велика кількість церков і пастви, наявність навчального закладу, бюрократизація керівництва та водночас істотні відходи від вимог літургійних практик і вказівок Синоду визначали, вочевидь, культурне життя прикордонного простору. Численні казуси постають важливими деталями для розуміння пізнішої появи модерних ідентичностей, що незрідка відображено в церковній документації. Інакше кажучи, на прикордонні, здавалося би, надетнічні структури так чи так займалися етнічним маркуванням, визнаючи ці низові різниці. Простір контактів завжди приховує дуже багато відкриттів і неоднозначних висновків.