Анатолій Дімаров – український письменник, відомий своїми творами, які досліджують людські переживання та соціальні проблеми.
Напружені та пронизливі сюжетні лінії описано в серії книг під назвою «І будуть люди». Епічний роман Анатолія Дімарова спирається на реальні історичні події, що розгорталися на українських територіях на початку ХХ століття. Розглянемо детальніше кожну з частин:
У першій частині твору долі ключових персонажів формуються на тлі краху традиційних засад дореволюційного устрою. Старомодна родина священника Світличного, його діти Тетяна і Федір, заможна селянська родина Івасюти та волелюбні Гайдуки шукають способи вижити в суворих обставинах переломної епохи. Працьовитий і бережливий господар Оксен Івасюта в новій дійсності перетворюється на «куркуля» й ворога класу; Тетяна стає дружиною «ворога народу», а її брат Федір – одним з представників більшовицької влади.
У другій частині епопеї зображено події доби НЕПу. На хуторі Іваськи, здавалося б, життя триває за усталеними звичаями предків. Та попри видиму незмінність, у село приходять нові постаті й новий лад. Усі сфери сільського буття контролюються комуністичною партією, яку тут уособлює Григорій Гінзбург, тоді як головою сільради є місцевий Василь Ганжа. Розвалюючи традиційний уклад, вони прагнуть звести іншу реальність: релігійні практики забороняють, а колишній дім священника перетворюють на школу. Заможні селяни на кшталт Івасюти тепер сприймаються не як дбайливі господарі, а як «куркулі» та соціальні супротивники. Тим часом Тетяні дедалі важче зносити спільне життя з чоловіком, якого вона не любить, попри народження первістка. Після смерті сестри жінка вирішує повернутися до рідної оселі.
У третій частині події переносяться в часи масштабної колективізації. Селяни-одноосібники зобов’язані здавати хліб державі, а за опір чи звинувачення у саботажі їх очікує ув’язнення. Оксен Івасюта потрапляє під розкуркулення. Червона влада не шкодує навіть своїх прибічників: комуніст Федір Світличний вимушений зректися родини та власного минулого. Щоб «створити» нову людину, радянська влада відкриває школи лікнепу для дорослих неписьменних, де Тетяна Світлична знаходить роботу. Після ліквідації заможних селян черга доходить і до середняка. Комуністичний діяч Григорій Гінзбург дедалі гостріше сумнівається у методах побудови «світлого майбутнього» й наважується написати листа товаришу Сталіну. Проте цей маховик уже неможливо зупинити: українське село охоплює голод.
– «І будуть люди. Частина 4 (Біль і гнів)»
Складні сторінки біографії автора згодом знайшли відображення у його прозі. У романі «Біль і гнів» Дімаров продовжує розпочату в «І будуть люди» широку розповідь про повсякденність мешканців полтавського села Тарасівка. Один із центральних персонажів — Савелій Хоменко, чия доля позначена випробуваннями: після тривалого лікування він повертається до рідного села, одружується й працює листоношею, проте мирного життя насолодитися йому не судилося.
– «І будуть люди. Частина 5 (Біль і гнів)»
У цій частині Анатолій Дімаров відтворює повсякденне життя мешканців Тарасівки в умовах воєнних випробувань. Учителька Тетяна Світлична, виконуючи розпорядження окупаційної влади, змушена обходити двори односельців і здійснювати облік худоби за наказом німецької адміністрації. Як тарасівці намагатимуться вижити в цих обставинах, на чий бік вони зрештою схиляться — залишається відкритим питанням. Дімаров принципово уникає прямих оцінок персонажів: їхню сутність розкривають дії, внутрішні монологи та прагнення.
– «І будуть люди. Частина 6 (Біль і гнів)»
У фінальній частині твору «Біль і гнів» Анатолій Дімаров змальовує подальше панування нацистів на українських теренах. Партизанські дії провокують каральну акцію окупантів проти Тарасівки, що зрештою гине у полум’ї. Лише одиницям вдається вижити серед цього спустошення. Через долю Ганни Приходько письменник утверджує думку: справжню перемогу здобуває народне життя, яке долає жахіття війни.
Не менш цікавими є книги об’єднані в окремі історії. У збірці «Сільські історії» автор розповідає про долі мешканців двох полтавських сіл: Рогозівки, що жила у роки Другої світової війни, та Малого Тікача – у повоєнну добу. Першим кроком до її створення стала книжка оповідань «Зінське щеня», яка народилася на одному з хуторів Полтавщини. Герої цих творів – селяни, які втілюють у собі як людські чесноти, так і слабкості, випробовуючи ними і сусідів, і самих себе. Значна частина персонажів – літні люди, яким судилося витримати страшні випробування війною й дивитися у вічі смерті, що безжально косила всіх, затримуючись біля них найдовше. Дімаров не ідеалізує своїх персонажів: це прості люди з різним характером і вдачею – працелюбні й доброзичливі або ж ледачі й жорсткі, говіркі й мовчазні, старі й молоді – зі своїми радощами, гріхами й непростими долями.
«Містечкові історії» – цикл невеликих повістей, у яких автор порушує широкий спектр морально-етичних питань, що постають перед українським суспільством радянської доби. Колоритна мова, живі образи персонажів і захопливі сюжетні лінії занурюють читача у світ українського провінційного життя, допомагаючи глибше зрозуміти характери й мотивацію людей. Дімаров принципово не зображує своїх героїв бездоганними: вони такі, якими є звичайні люди – зі своїми слабкостями, симпатіями й недоліками. Героям цих повістей властиві активна громадянська позиція, готовність допомогти іншим, здатність твердо відстоювати власні принципи. Водночас є персонажі на кшталт Панаса Юхимовича, Загурка, Кобзика – люди без чітких переконань, схильні до компромісів із совістю. Вони відгороджуються від суспільних проблем і зосереджуються винятково на особистому добробуті.
Цикл повістей під загальною назвою «Єврейські історії. Сповідь стукача» представляє художню інтерпретацію моральних і етичних викликів, із якими стикалися українці в умовах радянської дійсності. Автор застосовує виразну, емоційно насичену мову та динамічну оповідь, що дозволяє читачеві зануритися у повсякденне життя персонажів, здатних відстоювати власні життєві позиції. Провідною проблематикою творів «Діти. Південна Одіссея», «Пам’ять», «Симон-різник» є трагічні сторінки історії, пов’язані з переслідуванням та фізичним знищенням єврейського населення в період Другої світової війни. У центрі повісті «Південна Одіссея» – зворушлива історія втечі двох дітей разом із матір’ю та бабусею з охопленої загрозою окупації Одеси в червні 1941 року. Рятуючись від наступу німецьких військ, вони полишають місто у вагоні, призначеному для транспортування худоби.
До збірки «Хуторські історії. Божа кара. Пригоди Ледащика» увійшли знакові твори, створені автором упродовж останніх років, які вирізняються достовірністю зображення життєвих ситуацій, вчинків і навіть найменших рухів персонажів. Особливе місце посідають тексти, адресовані юному читачеві, зокрема «Пригоди Ледащика» та «Про хлопчика, який не хотів їсти», які відзначаються щирістю та наближеністю до дитячого сприйняття. Оповідання «Для чого людині серце» розповідає про дерев’яних істот, що не мають серця й емоцій. Один із них, отримавши серце, змінюється настільки, що, співчуваючи, рятує дитину, яка замерзає в лісі, ціною власного життя. Таким чином, автор підкреслює: саме серце є тим, що надає людині її справжньої сутності, робить її морально багатою й здатною на жертовність.
Отже, прозова спадщина Анатолія Дімарова охоплює масштабне історичне й морально-філософське полотно життя українців упродовж XX століття. У романі «І будуть люди» та його продовженні «Біль і гнів» письменник епічно відтворює етапи трансформації українського села – від дореволюційного часу до епохи воєнних катаклізмів, розкриваючи складні психологічні портрети героїв, зумовлені соціальними потрясіннями. Водночас у «Сільських» і «Містечкових історіях» зосереджено увагу на приватному, локальному житті, що, однак, набуває загальнолюдського звучання через зіткнення добра і зла, сили духу й моральної деградації. Особливе місце в доробку Дімарова посідають твори, в яких висвітлюються трагічні сторінки Голокосту й дитяче світосприйняття. Незалежно від обраної теми, ключовим залишається гуманістичний пафос, глибока емпатія до простої людини та її здатності до морального вибору. Твори письменника є не лише художнім літописом українського народу, а й етичним орієнтиром для сучасного читача.